Доповідь  на тему :  Спільна робота школи, сім ’ї‚ та громадськості з формування моральної культури школярів і вихованців.

    Підвищення ролі сім’ї у вихованні значною мірою залежить від школи‚ характеру її взаємин з дітьми та їхніми батьками. Адже багато років упродовж усього строку їх навчання спільні зусилля вчителів і батьків спрямовані на створення повноцінної й гармонійно розвиненої особистості. Їхня взаємодія здійснюється в найважливіші для дитини й підлітка роки‚ коли закладаються основи становлення особистості.

   Школа як суспільний інститут не може замінити сім’ю‚ вирішити багато її соціально-економічних і матеріальних проблем. Вона покликана піднімати виховний потенціал‚ авторитет сім’ї за допомогою продуктивних взаємин з батьками своїх учнів.

   Отже‚ основу взаємодії «школа -сім’я » слід визначати такими напрямами: підвищення педагогічного рівня знань батьків у період усього навчання дітей у школі‚ консультування  батьків з питань виховання‚ узгодження виховних педагогічних дій педагогів і батьків‚ організація соціально-педагогічної  допомоги сім’ї.

   Підвищення виховного потенціалу сім’ї‚ педагогічної культури батьків можливе за умови позитивно-спрямованої взаємодії сім’ї та школи. Така взаємодія передбачає рівноправні позиції як педагогів‚ так і батьків у вихованні та розвитку особистості дитини.

   Повноцінна взаємодія ґрунтується на таких критеріях‚ як доброзичливість‚ такт‚ пошана‚ довіра‚ оптимізм‚ відвертість. Певну роль відіграють взаємозалежність і взаєморозуміння‚ оскільки успіх одного із суб’єктів взаємодії обумовлений зусиллями та діями іншого. 

Батьки віддають дитину до школи з надією‚ що вона потрапить до рук розумного‚ душевного‚ гуманного вчителя‚ який забезпечить її добре виховання. Та цього замало. Лише у разі спільної‚ узгодженої діяльності учителів та батьків можна говорити про успіх виховної роботи.

Оскільки переважна більшість батьків не має належної психолого-педагогічної підготовки й позбавлена громадської відповідальності за 

гідне виховання своїх дітей‚ класний керівник і повинен виступати‚ з одного боку‚ зв’язуючою ланкою між школою та сім’єю‚ а з другого‚ – організатором піднесення педагогічної культури кожного батька й матері.

   Як показує практика‚ ставлення батьків до школи і педагогічного колективу формується значною мірою через погляди і настрої дітей. Тому співпраця сім’ї і школи не виникає сама собою‚ а вимагає постійної уваги і цілеспрямованої діяльності усього педагогічного колективу. На основі соціального опитування‚ проведеного серед батьків‚ дійшли висновку‚ що далеко не завжди етично-педагогічні позиції педагогів та батьків збігаються. Одна з причин цього – батьківська любов‚ яка виявляється в тому‚ що батьки часто прагнуть захистити свою дитину від усього уявного‚ несприятливого‚ зокрема і школи.

  Неодмінною умовою розвитку і процвітання‚ успіхів і досягнень учнів є співпраця педагогічного колективу з батьками. Досвід переконав‚ що домогтися ефективних результатів у навчанні й вихованні дитини можна тільки на основі толерантності‚ тісної взаємодії педагогів і батьків та єдності їхніх поглядів на розвиток особистості. Адже саме батьки найкраще знають потреби‚ інтереси‚ можливості своєї дитини‚ тому можуть допомогти вчителям не тільки побачити перспективу‚ а й реалізувати її‚ починаючи з першого класу.

  Природно‚ і школа‚ і сім’я прагнуть до досягнення повноцінної взаємодії. Але трапляються й випадки прояву з боку педагогів нетактовності‚ нетерпимості‚ домінування‚ нерозуміння в спілкуванні з дітьми та їхніми батьками. У свою чергу‚ багато батьків не зовсім чітко усвідомлюють свою громадянську й особисту відповідальність за розвиток‚ виховання та навчання своїх дітей. Є й такі батьки‚ які вважають своїм обов’язком забезпечити дітей матеріально‚ а виховання перекладають на педагогів.

Але ж сім’я залишається тим первинно-соціальним середовищем‚ де зростає дитина і де формується її ставлення до себе‚ до людей‚ суспільства взагалі.

  Сучасні діти дорослішають швидко‚ і‚ зберігаючи типологічні риси підлітків попередніх поколінь‚ несуть слід нового часу‚ що відбувається на змістовому рівні їх дорослішання. Нагадаємо про чудовий досвід В.О.Сухомлинського з педагогічної освіти батьків та його слова:«На мою глибоку думку‚ педагогіка повинна стати наукою для всіх – для вчителів‚ для батьків». Але найважливішим фактором у педагогічній та психологічній освіті батьків є усвідомлена самоосвіта‚ коли батьки розуміють необхідність ознайомитися зі спеціальною літературою.

  Якщо психолого-педагогічна просвіта батьків організована погано‚ класному керівникові годі й сподіватися на плідну взаємодію з батьками та на аншлаги на батьківських зборах.

  Батьківські збори – це школа виховання батьків‚ яка формує батьківську суспільну думку‚ батьківський колектив. Найбільш ефективними є комбіновані збори. На них ведеться педагогічне освічення батьків‚ підводяться підсумки за пройдений час‚ намічаються нові завдання на наступний період. Батьківські збори доцільно урізноманітнювати цікавими та корисними рубриками‚ наприклад: «Радимо прочитати»‚ «Абетка виховання дітей у родині»‚ «Скринька мудрості»‚ «Обговоріть разом із дитиною»‚ «Традиції виховання народів світу» та ін. Ці та інші рубрики дозволять зробити батьківські збори незвичайними‚ їх рейтинг зміниться на краще‚ сприятиме більш тісним взаєминам у ланцюжку «вчитель – учень - батьки» .
    Наряду із традиційними формами педагогічного всеобучу  батьків (збори‚ конференції‚ бесіди‚ лекторії‚ семінари‚ рольові ігри‚ тестування‚ анкетування‚ відкриті уроки‚ консультації‚ практичні заняття та ін.) рекомендуємо проводити систематично і нетрадиційні:

1. родинний міст (зустрічі з батьками та обговорення проблем виховання дітей;
2. дерево родоводу (зустріч поколінь‚ роздуми над проблемами родинного виховання‚ звернення до народної педагогіки);
3. у родинному колі (анкетування батьків‚ індивідуальна допомога родинам через консультації‚ практичний показ‚ зустрічі з лікарями‚ психологом‚ юристами);
4. дискусійний клуб (обговорення проблем виховання школярів);
5. аукціон ідей родинної педагогіки;
6. клуб «Родинні традиції»;
7. день добрих справ (спільна трудова діяльність педагогів‚ батьків і дітей);
8. педагогічний десант (виступи педагогів з актуальних проблем виховання в організаціях‚ де працюють батьки; влаштування виставок‚ випуски спеціальних стіннівок та ін.);
9. дні довіри  (у визначені дні педагоги‚ психологи‚ лікарі ведуть прийоми батьків і консультують їх з проблем виховання;
10. родинні свята в класі;
11. дні відкритих дверей (запрошуються всі батьки‚ вони знайомляться з роботою педагогів‚ ведуть спостереження за працею дітей на уроках).

  Поряд з оволодінням знаннями виховується культура‚ розвиваються здібності й таланти учнів під час проведення позакласних виховних заходів. Найбільшого ефекту‚ як правило‚ має виховний захід‚ у якому беруть

участь батьки і діти: Родинне свято‚ День іменинника‚ свято Матері…

  До психолого-педагогічної просвіти батьків слід залучати фахівців різних

галузей‚ при чому слід пам’ятати‚що від компетентності‚ ерудиції та комунікабельності цих людей залежить ступінь довіри батьків до класного керівника.

  Лише спільними зусиллями‚ доповнюючи та підтримуючи одне одного‚ сім’я  і школа можуть досягти бажаних результатів. Адже і в батьків‚ і в педагогів мета одна – благо дітей‚ їхній повноцінний і гармонійний розвиток.

Ухвала:

1.  Роботу закладу з формування моральної культури школярів і вихованців  вважати задовільно.
2. Класним керівникам спрямувати роботу на координацію спільної діяльності школи, сім’ї та громадськості й використовувати у своїй роботі нові форми виховної роботи.
3. На засіданні МО класних керівників розглянути питання співпраці з батьками  у вимірах сьогодення.
4. Вихователям дошкільних груп постійно проводити консультативну роботу серед батьків з питань морального виховання, особливу увагу приділяти родинним стосункам поколінь